На допомогу батькам
ХТО ТАКІ ТЬЮТОРИ? ЯК ВОНИ МОЖУТЬ ДОПОМОГТИ ДИТИНІ ІЗ СИНДРОМОМ АУТИЗМУ?
Як правило, діти з аутизмом, які навчаються за інклюзивною програмою в загальноосвітніх закладах, потребують супроводу під час навчання. Тут на допомогу приходить тьютор.
Даний спеціаліст повинен чітко розуміти сфери, де виникають труднощі у свого підопічного і саме їх намагатися компенсувати.
Тьютор повинен стати ланкою, що з’єднує два світи, аутичний і нейротипічний, тому йому не достатньо лише ініціативності, бажання допомогти і фантазії, а необхідно мати спеціальну освіту.
Тьютор повинен знаходитись завжди позаду дитини у всіх сенсах: підказувати дитині, як вчинити, як відреагувати в тій чи іншій ситуації. Припустимо, якщо вчитель говорить всім: «Діти, пишіть!» То тьютор ззаду, не повторюючи слова вчителя, просто підказує дитині, як потрібно відреагувати на цю інструкцію вчителя.
Тьютор супроводжує дитину протягом усього навчального дня, тобто з восьмої ранку і до виходу дитини зі школи. Він в повсякденності вирішує багато найрізноманітніших завдань. Даний спеціаліст супроводжує дитину на перерві, допомагаючи їй взаємодіяти з однолітками. Він знаходиться з нею разом у класі і допомагає перекласти у доступну форму мову вчителя для того, щоб дитина могла нарівні з усіма виконувати завдання і всілякі вправи.
У кожної дитини протягом року може відбутися зміна тьютора. Це необхідний етап в освітньому плані для того, щоб дитина навчилася взаємодіяти з різними дорослими. А також навчилась чути прохання і сприймати підказки різних людей залежно від їх типажу, голосу, варіантів подачі інструкції та багато чого іншого.
Тьютор – не вчитель. І тут важливо пам’ятати про те, що тьютору не обов’язково володіти знаннями з математики в рамках загальноосвітньої школи як педагогу початкових класів. Не обов’язково володіти знаннями з мови та літератури. Він є лише провідником між вчителем і учнем (дитиною, яка має порушення, в даному випадку – аутизм).
Інклюзивне навчання – тема, у якої чи не найбільше запитань.
Тому ми вирішили зробити окрему добірку з відповідями на ці запитання.
Що таке інклюзивне навчання?
Поширеною є думка, що інклюзивне навчання – це лише навчання дітей із певними діагнозами, захворюваннями, в тому числі із інвалідністю, у класах загальноосвітніх закладів освіти. Проте ця думка є хибною.
Закон України “Про освіту” визначив поняття особи з особливими освітніми потребами. Це “особа, яка потребує додаткової постійної чи тимчасової підтримки в освітньому процесі з метою забезпечення її права на освіту”.
Тобто, до категорії таких осіб можуть підпадати не тільки учні з інвалідністю, а й внутрішньо переміщені особи, діти-біженці та діти, які потребують додаткового та тимчасового захисту, особи, які здобувають спеціалізовану освіту та/або можуть прискорено опанувати зміст навчальних предметів, учні з особливими мовними освітніми потребами (наприклад, ті, які здобувають загальну середню освіту мовами, що не належать до слов’янської групи мов) тощо.
Зараз МОН розробляє чіткий перелік осіб з особливими освітніми потребами.
Кожна школа за своєю філософією повинна бути інклюзивною. Це означає готовність у будь-який час прийняти кожну дитину, прагнучи створити максимально сприятливе середовище для розвитку її потенціалу.
Коли ми говоримо про створення інклюзивного освітнього середовища, ми не маємо на увазі суто відкриття інклюзивних класів або забезпечення архітектурної доступності.
Це і підвищення компетентності педагогічних працівників та руйнування суспільних стереотипів щодо освіти таких дітей. Адже хвороба не дорівнює інвалідності, інвалідність – наявності особливих освітніх потреб (наприклад, особи із серцево-судинними захворюванням не мають цих потреб), особливі освітні потреби не означають захворювання або інвалідність (наприклад, люди з дислексією).
Інклюзивне навчання полягає в тому, що в звичайному класі вчаться звичайні діти, просто деякі з них вчаться трошечки по-іншому – наприклад, використовуючи шрифт Брайля. Але в такому класі ні в якому разі не має бути відокремлення одних дітей від інших (навіть на рівні риторики). З урахуванням рекомендацій спеціалістів та настільки, наскільки це можливо, у такому класі налагоджується спільне навчання.
Чи не знижується якісь навчання в інклюзивному класі?
Наявність у школі дітей з особливими освітніми потребами підвищує кваліфікацію вчителя та директора. Учитель вчиться бути уважним до цієї дитини. Якщо він навчиться бути уважним до неї, то й почне більш уважно ставитись до інших дітей. Натомість учні, які бачать, що дитина, яка має певні труднощі в навчанні, вчиться краще та старанніше, починають показувати вищі результати в навчанні.
Директор же вивчає нормативну базу щодо облаштування приміщень, медичних показань тощо. Таким чином він розвивається, виходячи за межі суто освіти.
Окрім того, покращується архітектурна доступність школи. А це – пандуси, ліфти, написи шрифтом Брайля тощо - потрібно не тільки для дитини, а й для батьків, гостей школи, вчителів та адміністрації, які теж, до прикладу, можуть пересуватися на інвалідному візку або тимчасово мати складнощі з пересуванням.
Скільки дітей може бути в інклюзивному класі?
Згідно з законом “Про загальну середню освіту”, загалом у класі може бути не більше 30 учнів.
При цьому, згідно з “Порядком організації інклюзивного навчання у загальноосвітніх навчальних закладах” (постанова Кабміну від 15 серпня 2011 р. № 872), учнів “із числа дітей з порушеннями опорно-рухового апарату, затримкою психічного розвитку, зниженим зором чи слухом, легкими інтелектуальними порушеннями тощо” може бути не більше трьох та учнів “із числа дітей сліпих, глухих, з тяжкими порушеннями мовлення, у тому числі з дислексією, розладами спектра аутизму, іншими складними порушеннями розвитку (порушеннями слуху, зору, опорно-рухового апарату в поєднанні з інтелектуальними порушеннями чи затримкою психічного розвитку) або тих, що пересуваються на візках”– не більше двох.
Тобто максимальна кількість таких дітей у класах – три, а в окремих випадках – два.
Скільки вчителів працює в інклюзивному класі?
В інклюзивному класі працюють один учитель та один асистент учителя.
Які обов’язки має асистент вчителя?
Він є асистентом саме вчителя, а не дитини. Це означає, що він не прив’язаний до однієї чи кількох дітей, а працює зі всім класом.
Так, часом дитині з особливими освітніми потребами необхідно приділити більше часу, щоб, наприклад, пояснити завдання, але асистент учителя так само може пояснити щось й іншим учням.
Окрім того, своєю роботою асистент може звільнити більше часу вчителю для пояснень. Наприклад, поки асистент щось роздруковує чи роздає навчальні матеріали, вчитель ще раз роз’яснює тему або ще якось залучає дитину з особливими освітніми потребами до спільної роботи в класі. Адже спільна робота – головна мета інклюзивного навчання.
Що потрібно, щоб у школі відкрили інклюзивний клас?
Для відкриття інклюзивного класу батькам потрібно звернутись із відповідною заявою до директора школи. Керівник школи погодить відкриття такого класу з місцевим управлінням освіти та видасть наказ.
Проте, якщо це школа, яка ще не має досвіду інклюзивного навчання, ми радимо прийти в школу заздалегідь – ще до оголошення набору в перший клас. Це потрібно для того, щоб адміністрація та вчителі знали, що наступного навчального року їй потрібно буде прийняти учня з особливими освітніми потребами та встигнути підготуватись, аби зробити навчання вашої дитини в школі комфортнішим.
Насамперед, якщо дитина цього потребує, школі потрібно потурбуватись про додаткові навчальні матеріали (наприклад, книжки шрифтом Брайля), які треба замовляти заздалегідь. Окрім того, якщо школі потрібно покращити архітектурну доступність (наприклад, зробити пандуси), директор школи встигне відправити бюджетні запити, знайти грантові кошти чи то спонсорів або благодійників.
Якщо батьки не хочуть, щоб дитина навчалася в школі?
На сьогодні в структурі загальної середньої освіти є кілька варіантів, як діти з особливими освітніми потребами можуть здобувати загальну середню освіту. Це загальноосвітні школи з інклюзивними та спеціальними класами, спеціальні школи, навчально-реабілітаційні центри.
Окрім того, є індивідуальна форма навчання. Вона застосовується для учнів, для яких неможливо забезпечити навчання в групі, для учнів, які за станом здоров’я не можуть відвідувати освітній заклад, тих, хто через територіальне розміщення не може приходити в школу (непідконтрольна територія, зони надзвичайних ситуації), а також для іноземців, які живуть у місцях тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства (згідно з Наказом МОН №8 від 12.01.2016 року).
Для дітей з інвалідністю або тих, хто не може відвідувати школу через фізичний стан (чи потребують довго лікування в медзакладах) переведення на індивідуальну форму відбувається за рішенням лікарсько-консультаційної комісії. Отже, така форма навчання є радше винятком, адже вона застосовується суто за рішенням відповідних спеціалістів.
Також закон “Про освіту” залишив екстернат та ввів сімейну форму здобуття освіти. Вони теж можуть бути застосовані у випадку навчання дітей з особливими освітніми потребами. Проте ми наголошуємо, що вибір форми навчання має бути виваженим та враховувати насамперед інтереси дитини.
Для цього батькам потрібно дослухатись до рекомендацій лікарів, освітян та соціальних працівників. Якщо спеціалісти на заперечують можливість навчання в школі (а тим паче – якщо радять), краще надати дитині таку можливість. Адже їй потрібно вчитись жити в суспільстві.
ПОРАДИ ЩОДО ВИХОВАННЯ ТА НАВЧАННЯ ДІТЕЙ
«Дитина – це зелений паросток,
з якого починається могутнє дерево людської думки,
діяльності, вчинків, пристрастей, поривань, зіткнень».
В. Сухомлинський
Виховання та навчання кожної дитини відбувається за певних умов і під впливом інших осіб. Кожному, хто виховує та навчає дітей з особливими освітніми потребами, завжди потрібно пам’ятати слова великого вченого І. Павлова: “…Ніщо не залишається непорушним, а все завжди може змінитися на краще. Аби тільки були створені відповідні умови ” . Яка ж основна умова успішного виховання дітей в сім’ї?
Виховуючи дитину з особливими освітніми потребами, треба навчитися:
• поважати свою дитину;
• сприймати її такою, як вона є;
• дозволяти їй бути собою;
• хвалити і заохочувати до пізнання нового;
• стимулювати до дії через гру;
• розмовляти з дитиною, слухати її, спостерігати за нею;
• підкреслювати її сильні сторони;
• впливати на дитину проханням – це найефективніший спосіб давати їй інструкції.
Шановні батьки, не забувайте, що сім’я – це середовище емоційної безпеки:
-- виховуйте дитину в атмосфері любові, поваги та добра;
-- дотримуйтеся постійного режиму дня;
-- позбавтеся усіх чинників, що можуть спричинити у дитини страх чи негативну емоційну реакцію
ПАМ’ЯТКА
Шановні батьки!
• Дитині з особливими освітніми потребами варто постійно приділяти батьківську увагу та підтримку. Навчання такої дитини загальноприйнятим правилам поведінки в суспільстві потребує часу, тому треба навчитися взаємодіяти і спілкуватися з нею.
• Пам’ятайте, що особливості поведінки дитини з особливими освітніми потребами в кожному конкретному випадку зумовлені певними причинами: проблемами під час вагітності, ускладненням під час пологів, психосоціальними причинами (стиль виховання в сім’ї).
• Усвідомте, що виховання та навчання дитини з особливими освітніми потребами– це довготривалий, складний процес, що потребує Вашого уміння, терпіння, знання.
• Навчіться давати інструкції: вони повинні бути короткими, не більше 3-4 слів. В іншому разі дитина просто «виключиться» і не почує Вас.
• У взаєминах з дитиною не допускайте «вседозволеності», інакше дитина буде маніпулювати Вами. Чітко визначіть і обговоріть з дитиною, що можна, а що не можна робити вдома, в школі, в садочку.
• Для підняття самооцінки, віри дитини в свої можливості – хваліть її за успіхи і досягнення, навіть самі незначні.
• У повсякденному спілкуванні з дитиною з особливими освітніми потребами уникайте різких заперечень, тому що такі діти є імпульсивними і відразу ж відреагують на заборону непослухом або вербальною агресією. В цьому випадку треба говорити з дитиною спокійно і стримано, бажано дати можливість вибору для малюка.
• Разом з дитиною визначте систему заохочень і покарань за хорошу і погану поведінку. Визначте систему правил поведінки дитини в садочку, в школі, вдома. Просіть дитину вголос промовляти ці правила.
• Старанно, своєчасно виконуйте побажання і завдання педагогів. Не нехтуйте порадами педагогів щодо необхідності консультування та лікування у лікарів–фахівців.
• Намагайтеся щоденно закріплювати завдання, по можливості, в ігровій формі. Допомагайте дитині, але не виконуйте завдання за неї.
• Якщо дитина втомилася – дайте їй невеликий відпочинок, або займіть її іншою діяльністю.
• Не вимагайте від дитини більше, ніж вона може.
Ваша дитина росте, але Ви почали помічати, що вона в своєму розвитку відрізняється від дітей Ваших знайомих чи сусідів, зокрема:
• дитина почала пізніше гулити, тримати голівку, тягнутися до іграшок, хапати їх, захлинається при смоктанні, із запізненням навчилася сидіти, повзати і ходити;
• до трьох років у дитини не з’явилося мовлення, вона спілкується за допомогою жестів та окремих складів;
• з іграшками і до цього часу гратися не може, лише на короткий термін дитину може привабити чужа або нова іграшка;
• дитина неуважна, казки не слухає, не розуміє їх змісту, погано запам’ятовує вірші;
• у поведінці дитини є моменти, які Вас хвилюють: малюк дуже рухливий, неслухняний або, навпаки, млявий, повільний, у нього повсякчас змінюється настрій;
• Ви бачите ці вади, але у Вас десь жевріє надія, що дитина переросте і буде такою, як і всі.
Якщо Ваша дитина навчається в школі:
• у дитини є труднощі в засвоєнні освітньої програми чи навчальних предметів;
• педагоги скаржаться, що у дитини є труднощі в навчанні, конфлікти в класі, агресивність;
• дитина часто відчуває себе втомленою, не бажає вчитись, виконувати домашні
завдання, відвідувати школу;
• дитина, на Ваш погляд, надто рухлива, або, навпаки, довго думає, гірше інших навчається, погано говорить.
Як налаштувати дитину на проведення комплексної психолого-педагогічної оцінки розвитку
1. Напередодні проведення комплексної оцінки проговоріть з дитиною інформацію про батьків (як звати тата, маму, де і ким працюють батьки), домашню адресу, де проживає дитина, тощо.
2. В день проведення комплексної оцінки створіть у дитини позитивний настрій. Налаштуйте дошкільника на ігрову діяльність, а школяра – на спілкування з практичним психологом.
3. Розрахуйте час так, щоб прийти завчасно, не поспішаючи, якщо потрібно переодягнутись і підготувати дитину.
4. В день проведення оцінювання дитина повинна бути здоровою. У разі, якщо дитина захворіла, зателефонуйте в ІРЦ і попросіть перенести оцінку на інший день.
5. Не переживайте за результати оцінки і сам процес. Пам’ятайте, що Ваші переживання та тривога передаються дитині.
6. Під час обстеження не відволікайте дитину зауваженнями і репліками. У разі необхідності, дитині допоможе фахівець.
7. В присутності дитини не говоріть «вона соромиться», «вона не любить вчити вірші, розповідати», «вона це не вміє», «вона при сторонніх людях не відповідає», тощо.
8. Оцінка кожним фахівцем займає майже годину, тому при потребі візьміть щось перекусити та попити.
9. Після комплексної оцінки обов’язково похваліть дитину, навіть якщо вона відповідала гірше, ніж Ви очікували, адже це її перший самостійний іспит.
Перелік документів, необхідних для проведення комплексної оцінки
• документи, що посвідчують особу батьків (одного з батьків) або законних представників.
Як правило, це паспорти батьків або опікуна (копія: перша, друга сторінки, прописка), у разі опікунства – копія опікунського посвідчення. У разі відсутності батьків взагалі, додаються документи, які підтверджують їхню відсутність: рішення суду про позбавлення батьківських прав, свідоцтво про смерть, розшук, про тяжку
хворобу тощо. Тоді особа, яка представляє дитину в ІРЦ (за умови відсутності батьків або осіб, які їх замінюють), обов’язково оформлює доручення на представлення інтересів дитини під час здійснення оцінки.
• свідоцтво про народження дитини (копія);
• індивідуальна програма реабілітації дитини з інвалідністю (у разі інвалідності) видається лікарсько-консультативними комісіями лікувально-профілактичних закладів, згідно з Наказом МОЗ України від 08.10.2007 № 623;
• форма первинної облікової документації № 112/0 “Історія розвитку дитини”, визначена Наказом МОЗ «Про затвердження форм первинної облікової документації та інструкцій щодо їх заповнення, що використовуються у закладах охорони здоров’я, які надають амбулаторно-поліклінічну допомогу населенню, незалежно від підпорядкування та форми власності» від 28.07.2014 № 527, у разі потреби – довідка від психіатра.
• У разі коли дитина з особливими освітніми потребами здобуває дошкільну або загальну середню освіту, до заяви можуть додаватися:
-- психолого-педагогічна характеристика дитини із зазначенням динаміки та якості засвоєння знань під час навчання, підготовлена відповідним педагогічним працівником та затверджена керівником відповідного навчального закладу;
-- зошити з рідної мови, математики, результати навчальних досягнень (для дітей, які здобувають загальну середню освіту), малюнки, інші творчі роботи дитини;
-- документи щодо додаткових обстежень дитини.
• У разі коли дитині з особливими освітніми потребами вже надавалася психолого-педагогічні, корекційно-розвиткові послуги, до ІРЦ подаються:
-- попередні рекомендації щодо проведення комплексної оцінки;
-- висновок відповідних фахівців щодо результатів надання психолого-педагогічних, корекційно-розвиткових послуг із зазначенням динаміки розвитку дитини згідно з індивідуальною програмою розвитку.
Аутизм. Рекомендації батькам дитини, що страждає на аутизм
Аутизм – що це за хвороба?
Важко залишатися байдужим, спостерігаючи за тим, як дитина хвора на аутизм намагається адаптуватися в швидкоплинному сучасному світі. Хоча форми подібних розладів варіюють від легких до важких, багато людей хворі на цю недугу виявляють виняткові здібності до музики чи інших видів мистецтв. Варто їх трохи підтримати і адаптація їх у суспільстві стане цілком реальною.
Аутизм не є результатом поганого виховання. Аутизм – це розлад, який виникає внаслідок порушення розвитку мозку і характеризується відхиленнями у соціальній взаємодії та спілкуванні, а також стереотипністю у поведінці та інтересах. Всі вказані ознаки з’являються у віці до 3 років.
На відміну від усіх інших дітей з психофізичними порушеннями і без них, аутична дитина не йде назустріч іншій людині і не радіє, коли будь-хто, дитина чи дорослий, хоче, наприклад, гратися разом з нею.
Які найбільш типові симптоми аутизму?
1. Недостатній розвиток мови, відсутність мовлення. У дітей раннього віку, як правило, спостерігаються порушення зору, мови (їм важко говорити), вони надмірно сором’язливі, часто повторюють одні й ті ж слова по кілька разів поспіль. Дитина не розуміє мову інших людей, сама не прагне розмовляти, спілкуватися з іншими людьми, навіть матір'ю. У промові дитини, в основному, присутні ехолалії, дитина іноді повторює обривки елементів промови, які вона почула від інших людей або по телевізору. Дитина не розуміє складних мовних конструкцій. Дитина з аутизмом розуміє лише односкладові слова-команди: «Їж», «Сядь». Дитина не може абстрактно мислити, аналізувати і узагальнювати. Найчастіше дитина не розуміє займенників мій, твій, їх і т. д. Водночас в неї може досить інтенсивно розвиватися "автономна мова”, "мова для себе”.
2. Дитина не сприймає навколишній світ, не реагує на події навколо нього. Батькам часом зовсім неможливо привернути увагу дитини, вона не реагує на своє ім'я і на звуки голосів мами і тата. Більш того, з часом дитина починає активно уникати спілкування, ховається, іде. Дитина не фіксує погляд на обличчі батьків, немає контакту поглядів, не обертаються на мову.
Зорова увага дітей з аутизмом украй вибіркова і дуже короткочасна, дитина дивиться наче повз людей, не зауважує їх і відноситься до них як до неживих предметів. Водночас їй характерна підвищена вразливість, її реакції на те, що оточує часто непередбачувані та незрозумілі. Така дитина може не зауважувати відсутності близьких родичів, батьків і надмірно хворобливо і збуджено реагувати навіть на незначні переміщення і перестановки предметів в кімнаті.
3. Дитина з аутизмом не переносить емоційного контакту з батьками. Навіть у перші місяці життя дитина не тягне ручки, не притискається до матері, а, перебуваючи на руках у батьків, чинить опір фізичного контакту, напружує спину, намагається вирватися з обіймів батьків.
4. Дитина, що страждає аутизмом, ніколи не грає з іграшками, і навіть не виявляє до них інтересу. Гра дитини з аутизмом полягає в наборі простих рухів - вона смикає шматок одягу, крутить мотузку, смокче або нюхає частини іграшок. Ці ознаки аутизму також проявляються після досягнення дитиною віку 1 року.
5. Дитина не проявляє інтерес до інших дітей, не грає з однолітками. Аутист не проявляє інтерес до ігор дітей. На другому році життя помітно, що дитина - аутист не має навіть найпростіших ігрових навичок. Єдина гра, яку аутист може підтримувати, це прості механічні рухи "візьми - дай". При аутизмі своєрідний характер має ігрова діяльність. Її характерною ознакою є те, що зазвичай дитина грає сама, переважно використовуючи не ігровий матеріал, а предмети домашнього вжитку. Вона може довго і одноманітно грати зі взуттям, шнурками, папером, вимикачами, дротами тощо. Сюжетно-ролеві ігри з однолітками у таких дітей не розвиваються. Спостерігаються своєрідні патологічні перевтілення в той чи інший образ у поєднанні з аутичним фантазуванням. При цьому дитина не зауважує оточуючих, не вступає з ними в мовний контакт.
6. Дитина, що страждає аутизмом, не може навчитися найпростішим навичкам самообслуговування. Такій дитині часом неможливо навчитися одягатися самому, самостійно ходити в туалет, умиватися, приймати їжу і користуватися столовими приборами.
7. Дитина з аутизмом потребує постійного контролю, вона не розуміє і не може оцінити небезпеки навколишнього світу. Малюк не може переходити вулицю, тому що не сприймає рухомі машини і може постраждати. Така дитина не розуміє небезпеку, що виходить від падіння з висоти, ігри з електроприладами, гострих предметів і т.д.
8. Незважаючи на байдужість до навколишнього світу, дитина з аутизмом може дуже часто проявляти спалахи гніву і агресії. В основному, ця агресія спрямована на самого себе. Дитина до крові кусає свої руки, б'ється головою об меблі та підлогу, б'є кулаками себе по тілу і обличчю. Іноді ця агресія виникає проти інших людей, і дитина при будь-якій спробі контакту дряпає, кусає або б'є батьків. На будь-яка заборону або спробу контактувати дитина - аутист може раптово проявити нестримну агресію. Дитина не вміє відчувати почуття жалю, на прохання чи благання батьків вона не реагує, байдужа до сліз.
9. У дитини з аутизмом часто присутній синдром нав'язливих рухів - вона розгойдується стоячи або сидячи, довгий час безцільно плескає в долоні, обертає і крутить різні предмети, довгий час дивиться на світ, вогонь, вентилятор. Дитина замість гри може вибудовувати різні предмети і іграшки в акуратні ряди. Дитина може довгий час беземоційно підстрибувати, присідати.
Що можна порадити батькам і близьким дітей, що страждають аутизмом?
Якщо для батьків помітними стають перераховані вище ознаки аутичного типу розвитку, то обов’язково потрібно звернутися до дитячого психіатра, щоб пересвідчитися, наскільки ці особливості розвитку дитини мають підставу. Діагноз «ранній дитячий аутизм» може бути поставлений тільки фахівцем - дитячим психоневрологом після ретельного обстеження малюка. Якщо цей діагноз дитині поставлений, то батькам потрібно визначитися з програмою подальшого навчання та розвитку малюка. Для цього важливо проконсультуватися у спеціального психолога чи корекційного педагога, які мають досвід роботи з такими дітьми, можуть надати розгорнуту характеристику стану психічного розвитку дитини, а також визначити форми і напрями корекційних занять для дитини.
Батькам потрібно набратися терпіння, твердо вірити в успіх і не втрачати надію. Сьогодні в багатьох містах відкриті спеціальні курси та школи для батьків, чиї діти страждають аутизмом.
Основою успішного подолання аутизму, є виконання в домашніх умовах та в умовах спеціальних центрів індивідуальної програми реабілітації хворої дитини. Природно, головне завдання тут лягає на плечі батьків. Тому, першорядним кроком має стати ПРИЙНЯТТЯ того, що їх дитина страждає на аутизм. Адже вона не психічно хвора людина, у неї просто “інший спосіб бачення світу”, їй трохи важче висловити свої почуття. Ось тут і потрібно їй допомогти, підтримати, навчити.
При правильному, наполегливому підході до виконання лікувальної (реабілітаційної) програми діти, хворі на аутизм, показують відмінні результати і можуть значною мірою відновлюватися, адаптуватися до нормального життя. Нерідко вони володіють даром або талантом у якійсь області мистецтва або знання.
Гіперчуттєвість до звуків та дотиків, затримка мовленнєвого розвитку, неврівноваженість. Такі проблеми розвитку дітей з аутизмом постають перед батьками особливих дітей.
Інтелектуальний розвиток цих дітей досить різноманітний. Серед них можуть бути діти з нормальним, прискореним, різко затриманим і нерівномірним розумовим розвитком. Відзначається також як часткова або спільна обдарованість, так і розумова відсталість.
Перша вікова криза припадає на вік між двома і трьома роками, коли у дитина диференціює себе з-поміж інших людей і диференціює людей на своїх і чужих. У цей період дитина починає впізнавати себе в дзеркалі і говорити про себе в першій особі. Зростання самосвідомості і прагнення до самостійності зумовлюють частоту емоційно-поведінкових розладів на цьому етапі. Прагнучи до незалежності, дитина проявляє негативізм і упертість на зауваження і заборони дорослих.
Для попередження емоційних і поведінкових розладів дуже важливо, щоб дорослі ставилися до малюка дбайливо, з великим терпінням і пошаною. При цьому у жодному випадку не можна пригнічувати або залякувати дитину, необхідно одночасно стимулювати і організовувати її активність, формувати довільну регуляцію поведінки.
Особливо важливе значення у вихованні аутичної дитини має організація її цілеспрямованої поведінки шляхом чіткого розпорядку дня, формування стереотипної поведінки в певних ситуаціях.
Оскільки порушення аутичного спектра є наскрізними, то позитивний вплив на розвиток дитини має відбуватися комплексно. Йдеться про те, що у центр уваги мають потрапляти моторна, емоційна і пізнавальна сфери. Щодо моторної сфери варто отримати консультацію фахівців (а особливо важливо – ще й відпрацювати певні навички), як саме допомагати дитині у цьому напрямі. Вміти: активізувати прояви дитини, виконувати вправи на перерозподіл м’язової напруги, володіти різними способами зняття напруги, сприяти гармонізації тонічної регуляції в цілому, бо саме вона є підґрунтям повноцінного психічного розвитку.
Поради дорослим з близького та далекого оточення дитини
Застосовуйте планомірну співпрацю дитини з дорослим для того, щоб у неї перед очима завжди був еталонний варіант, з яким вона хоча б зрідка намагалася порівняти свій виріб та інші результати своєї діяльності, а також споглядати дії, рухи дорослого, чути його роздуми. Партнерство з дитиною в різних спільних з нею справах допомагатиме заспокоїти і дати їй відчуття захищеності.
- Дотримуйтеся з переважною більшістю аутичних дітей постійного їх страхування: будьте готові їх спіймати, підхопити, підкласти руку на небезпечне місце тощо, будьте готові запобігти виникненню ситуації, що провокує фізичну самоагресію дитини. Дієвим способом зводити до мінімуму небезпечні дії дитини є їх не підкріплення вами своїми бурхливими реакціями (не лякатися, не засмучуватися, не сердитися). Пам’ятайте, що деякі діти можуть провокувати такі реакції дорослого і при цьому відчувати задоволення і радість.
- Цілеспрямовано опікайте предметну діяльність та гру дитини. У цьому зв’язку забезпечіть виважене ставлення до добору іграшок та предметів, продумуйте цілі з позиції міри їхньої складності (мають відповідати віку, можливостям та інтересам дитини), прискіпливо ставтеся до організації і керівництва дитячою діяльністю.
- Використовуйте більшу прихильність дитини з аутизмом у ставленні до предметів, ніж до людей. На цій основі опосередковано налагоджуйте діалог з ними, наприклад, через музичні інструменти, танці, спортивні ігри. Водночас налагоджуйте слухо-вокальну, слухо-рухову та зорово-рухову координацію загальної і дрібної моторики, формуйте доступний для дитини рівень здатності синтезувати їх в одній діяльності (спонукайте дитину до пошуку зліва-справа, зверху-знизу мелодійної іграшки або дорослого, який їй наспівує чи щось говорить тощо).
- Усувайте з оточення дитини все те, що може налякати її: різкі звуки (ляскання дверима, гуркотіння посудом, сварку, голосну музику); різкі зорові враження (потужні, не захищені джерела світла, раптовий рух в полі зору дитини); різкі запахи, грубі звертання тощо.
- Пам’ятайте, що погляд дорослого, звуки його голосу, наближення і торкання можуть викликати в дитини лише оборонну реакцію у вигляді різних варіантів відсторонення й уникнення (відвертання і відведення очей, небажання слухати, торкатися, вступати в будь-який контакт).
- Підтримуйте елементи спілкування, спроби вступити в контакт, реакції на звертання дорослого. При цьому всіляко враховуйте особливості їхнього здійснення дитиною, оскільки, не зважаючи на те, що дитина «ходить повз людей», вона ніколи не наштовхується на них, може заплакати, коли на неї чи при ній кричать.
- Систематично використовуйте можливості арт-терапевтичних засобів як соціально прийнятного виходу агресивності та негативних емоцій дитини з аутизмом, безпечного способу зняття напруження, зменшення страхів, агресії і жорстокості. Спільна участь в малюванні, в музичних заняттях, в елементарних спортивних іграх сприятиме формуванню відносин емпатії та взаємної підтримки.
Поради батькам дитини
Основним орієнтиром розвитку дитини з аутизмом має бути різноманітне, емоційно насичене спілкування з нею батьків. Батьки мають розмовляти з нею більше, аніж зі здоровою дитиною.
- Постійно стимулюйте інтерес дитини до зовнішнього світу. Зацікавлене виконання вами режимних моментів і не байдуже, лагідне ставлення до дитини, позначення емоційних станів різними звукосполученнями сприятиме емоційному «зараженню» малюка. Це, своєю чергою, поступово викликатиме в неї потребу в контакті і започатковуватиме поступову зміну дитиною свого власного емоційного (часто агресивного) стану.
- Постійно привертайте увагу дитини до своїх дій. Купаючи, одягаючи, оглядаючи тощо дитину, не мовчіть і не ігноруйте дитину, а, навпаки, постійно лагідно стимулюйте її до наслідування. При цьому пам’ятайте, що дитина здатна наслідувати лише те, що в загальній формі вона вже сама може зробити. Добре, коли мама співає, при цьому це можуть бути не тільки пісні: зважаючи на те, що діти з аутизмом краще реагують на музику, аніж на мовлення, варто мовленнєві прояви робити музичними, проспівувати ім’я дитини, свої коментарі, свої прохання, розповіді, похвалу тощо. А розмовляти з такою дитиною – спокійним (бажано навіть тихим) голосом.
- Сприяйте більш легкому проходженню дитиною моменту фізичного відриву від себе з тим, щоб запобігти прояву важких форм «почуття краю», коли дитина стає абсолютно нестриманою, некерованою, неслухняною. Постійно формуйте в малюка «відчуття краю» з тим, щоб він поступово переставав лякатися нового в навколишньому середовищі.
- Враховуйте, що поруч з байдужістю, афективною блокадою (ізоляцією) стосовно вас, можлива також симбіотична форма контакту, коли дитина відмовляється хоча б на деякий час залишатися без вас при тому, що ніколи не буває з вами лагідною.
- На всіх етапах встановлення контакту підбирайте безпечну дистанцію для спілкування і ненав’язливо демонструйте власну готовність до контакту, кожного разу обов’язково починаючи з того психічного рівня, на якому знаходиться дитина.
- Під час тактильного контакту з дитиною говоріть їй про свої почуття, включаючи навіть прояви гніву на її опір. При цьому враховуйте, що аутична дитина здатна розуміти ваші почуття і мовлення. Однак емоційні особливості малюка є перепоною процесу сприймання материнської ласки. Важливо продовжувати усувати дитячий опір такими стимулами, які для неї є емоційно надчутливими, дискомфортними (довгий поцілунок, шепіт у вухо тощо). Разом з тим, застосовуйте певну трансформацію стосунків з дитиною, яку (ситуацію) умовно називають «відпусти», коли дитина намагається уникати тривалих емоційних контактів, обіймів, поцілунків. Проте, враховуючи природну автономію дитини з аутизмом, цю можливість треба використовувати обережно.
- Застосовуйте (як можливий) метод мобілізації дитини до гри без усіляких вимог і інструкцій лише з метою налагодження емоційно сприятливого, довірливого контакту, навіть не зважаючи на те, що дитина може не звертати на вас увагу.
- Постійно стимулюйте емоційні реакції дитини на тепло, прохолоду, вітер, барвисте листя на деревах, яскраве сонце, талий сніг, струмки води, спів пташок, зелену траву, квіти; на забруднені місця в природному довкіллі (засмічені, з неприємним запахом, брудною водою) та чисті й затишні галявини тощо. При цьому багаторазово навчайте і заохочуйте дитину використовувати відповідні жести і рухи тіла, вокалізації, недосконалі слова; схвалюйте таку її поведінку.
- Постійно пом’якшуйте недостатню або повну відсутність потреби в контактах, а також активне, часто з агресивним проявом прагнення самотності і відгородженості від зовнішнього світу. При цьому враховуйте, що діти почувають себе помітно краще, коли їх залишають наодинці. Проте приєднуйтеся до дій дитини, а потім тактовно наполягайте на спільних діях, наприклад, з предметом, яким грається дитина, з книжкою, яку «разом» читають, з матрійкою, яку почергово складають, з м’ячем, який по черзі прокочують по підлозі тощо.
- Навчайтеся зчитувати її елементарні спроби вступати з вами в контакт і посмішкою (лагідним голосом, ніжним поглядом, обіймами, багаторазовим повторенням її імені тощо) заохочуйте дитину до продовження цього контакту. Для формування спрямованого погляду дитини на обличчя дорослого можна «ловити» її погляд, притуливши власні долоні до її скронь, зробити ними ніби шори (долоні розвернуті внутрішнім боком паралельно одна до одної), щоб дитина не могла дивитися вбік, і нахилятися таким чином, щоб очі дитини зустрічалися з очима дорослого.
- Враховуйте важливість використання різноманітного й яскравого одягу і прикрас (окуляри, капелюхи, намисто тощо), що викликатиме на себе орієнтовні реакції дитини, стимулюючи її дослідницькі дії і привертаючи її увагу до вас.
- Формуйте уявлення про поняття: рідні, близькі, знайомі, чужі люди, правила поведінки з різними категоріями людей; за можливістю, вдома облаштуйте родинний куточок, в якому помістіть «дерево роду», фотографії та відео сімейних подій; створюйте умови для вправляння в налагодженні взаємин з людьми різного віку та статі;
- Знайомте з різними джерелами інформації (книги, журнали, телебачення, радіо, комп’ютер); показуйте їхню роль в житті людей. Сімейне читання може допомогти налагодити емоційний контакт з дитиною і прищепити їй навички соціальної поведінки. Окрім сімейного читання батьки можуть використовувати і метод спільного малювання, під час якого вони також активно описують словами все, що малюють, терпляче пояснюють дитині послідовність малювання, називають кожну деталь. Якщо дитина не хоче або не може малювати самостійно, дорослі діють її руками. При спільному малюванні батьки можуть самі намалювати , наприклад, автобус, але «забути» домалювати, наприклад, одне колесо. Вони просять дитину домалювати те, що потрібно. Подібна робота позитивно впливає на розвиток сприймання та уяви дитини, вчить її взаємодіяти з дорослими.
- Розвивайте відчуття приналежності різних предметів навколишнього середовища, здійснюючи це з урахуванням труднощів розуміння аутичною дитиною зверненого мовлення. Спочатку слід розвивати в малюка вміння обстежувати навколишнє середовище і орієнтуватися в його предметному світі. Цю роботу здійснюйте за допомогою багаторазових повторень і спираючись на коментуюче та звернене мовлення дорослого, перш за все, матері: «Подивись, це (відповідний жест) - годинник. Годинник каже: цок-цок. Де годинник?»; «Пташка (відповідний вказівний жест дорослого). Яка гарна пташка». «Де пташка? Покажи» тощо). Формуйте у дитини елементарний інтерес до іграшок та до інших, оточуючих її, предметів. Вживайте назви тих предметів, які їй добре відомі («Це – лялька. Лялька – твоя. Де твоя лялька? Покажи»).
- Діти, які страждають аутизмом, охоче грають в такі ігри, де не потрібно говорити. Потрібно вчити дитину грати в лото, складати головоломки, пазли, викладати мозаїку, аплікації. Так може бути досягнута спільна діяльність - перший крок на шляху до спілкування та взаємодії, налагоджений контакт з малюком.
- Формуйте в дитини вміння регулювати дії при виборі предмету для ігор, отримати його в руки, використати для досягнення простого результату. При цьому за допомогою простих завдань важливо вчити дитину результативним діям. Для цього малюку, наприклад, показуйте пірамідку в зібраному вигляді. Потім на його очах знімайте і знову надягайте всі кільця на стержень пірамідки. Свої дії супроводжуйте словами: «Була пірамідка, кільця зняли – не має пірамідки. Зараз знову зберемо пірамідку. Будем кільця на стержень надягати. Ось так!» Потім знову розбирайте і збирайте пірамідку. І тільки потім пропонуйте дитині самій здійснити необхідні дії. Цю роботу можна здійснити, використовуючи природні життєві ситуації. Наприклад, коли дитина просить пити, то, поставивши перед нею тарілку і чашку, запропонуйте: «Дивися, ось чашка, а ось тарілка. Куди Марійці налити водички? В тарілочку? В чашечку? Куди? Покажи».
- Закінчуйте формування в дитини вміння регулювати свої дії тоді, коли вона зможе затримувати або хоча б відстрочувати виконання свого бажання заради іншої мети. Наприклад, маля дуже хоче гратися з м'ячем в кімнаті. У даному разі важливо, щоб дорослий нагадав дитині про те, що в кімнаті можна розбити скло у вікні. Таке пояснення-попередження, зрозуміло, може сприяти тому, що дитина утримається від задуманої гри.
Слід пам’ятати про п’ять «не»:
Не говорити голосно.
Не робити різких рухів.
Не дивитись пильно в очі дитині.
Не звертатись прямо до дитини.
Не бути занадто активним і нав’язливим.
Отже, тісне спілкування, постійні розмови з дитиною, пояснення всього, що відбувається, розвиває емоційно-чуттєві якості маленької людини, і з часом він навчиться спілкуватися з близькими, висловлювати свої почуття і емоції за допомогою слів.
Виховання малюка, котрий страждає раннім дитячим аутизмом, має свої специфічні особливості, і займає багато часу і сил .Потрібно постійно займатися з дитиною, у жодному разі не пускаючи на самоплив, інакше розвиток психоемоційної сфери дитини зупиниться або відкотиться на початковий рівень.
Виховання малюка, котрий страждає раннім дитячим аутизмом, має стати способом життя сім'ї, в якій є місце добру, терпінню і великої любові до дитини.
ЗАКЛАДИ, ЯКІ ОПІКУЮТЬСЯ ДІТЬМИ З АУТИЗМОМ В УКРАЇНІ
м. Київ
* Спеціальна загальноосвітня школа індивідуального навчання «Надія»,
* Громадська асоціація підтримки осіб з аутизмом «СОНЯЧНЕ КОЛО»,
* Благодійна організація «ШКОЛА_СХОДИНКИ»,
* Громадська організація «Школа-життя»,
* Центр соціально-психологічної реабілітації для дітей і молоді з функціональними обмеженнями «Подолання»,
* Реабілітаційний центр «Родина» для дітей та молоді, які мають функціональні обмеження.
м. Львів
* Благодійний фонд «Відкрите Серце».
* благодійний фонд «Контакт».
Оксана Гаяш- к. пед. н., методист кабінету
методики дошкільної, початкової
та інклюзивної освіти ЗІПППО
Поради батькам гіперактивної дитини
Ольга Вікторівна Левченко, практичний психолог КЗ «Харківська загальноосвітня санаторна школа-інтернат І-ІІ ступенів №11» Харківської обласної ради
Причини гіперактивності дитини дуже індивідуальні. У більшості випадків це поєднання різних факторів, серед яких: спадковість, стан здоров’я батьків, зокрема матері, навколишнє середовище, харчування, взаємовідносини в сім’ї та ін.
Розглянемо роль родини як однієї з причин формування гіперактивності. Мої спостереження показали, що близько двох третин дітей, що характеризуються як гіперактивні, – це діти з родин високого соціального ризику. До них відносяться сім’ї:
• з неблагополучним економічним становищем (один або обидва з батьків безробітні, незадовільні матеріально-побутові умови, відсутність постійного місця проживання);
• з несприятливою демографічною ситуацією (неповні та багатодітні сім’ї, відсутність обох батьків);
• сім’ї з високим рівнем психологічної напруженості (постійні сварки та конфлікти між батьками, труднощі у взаєминах між батьками і дітьми, жорстке поводження з дитиною);
• сім’ї, які ведуть асоціальний спосіб життя (батьки страждають на алкоголізм, наркоманію, психічні захворювання, ведуть аморальний спосіб життя, скоюють правопорушення).
Проблеми взаємин у родині, невдоволення дитини спілкуванням із близькими дорослими найяскравіше проявляються в її малюнках.
Наприклад, при виконанні тесту «малюнок сім’ї» у гіперактивних дітей простежуються певні закономірності. Діти, перш за все, малюють предмети: будинки, дерева, хмари, траву, тільки потім переходять до зображення людей. Після того, як дитина зобразила членів сім’ї, вона може згадати про себе, а може і не згадати, але, навіть згадавши, вона не може знайти місця, де б себе намалювати. На запитання «Чому ж тебе немає на малюнку?» дитина, зазвичай, швидко знаходить відповідь, кажучи, наприклад, що вона у цей час була на кухні, на прогулянці тощо. Характеризуючи малюнок і процес малювання, можна чітко простежити відсутність теплого, тісного контакту дитини з близькими дорослими, часто проявляється віддаленість дитини від близьких, і, перш за все, від матері.
Я переконана в значущості емоційного контакту матері й дитини.
У своїй консультаційній та корекційній роботі я можу виділити два основних типи взаємодії матері з дитиною: «емоційно-байдужа» та «гіперопікаюча».
«Емоційно-байдужа» мати не прагне зрозуміти особливості своєї дитини, пасивна у взаєминах із нею. У цих дітей можуть з’являтися ознаки емоційної депривації – емоційного «голоду» унаслідок нестачі материнської ласки та нормального людського спілкування. Вони готові прив’язатися до будь-якої людини, яка проявить турботу про них. У підлітковому віці вони часто потрапляють в асоціальні компанії.
«Гіперопікаюча» мати: у таких сім’ях дітей постійно контролюють, гальмуючи розвиток незалежності та самостійності. У такій поведінці значно більше вказівок і набагато менше ласки, заохочення і похвали. Дитину часто карають, починають сумніватися у її здібностях, постійно вказують на помилки, а іноді починають вважати неповноцінною. Як наслідок – ці діти тривожні, невпевнені в собі або мають агресивну поведінку.
Корекційна робота з сім’єю гіперактивної дитини спрямована, насамперед, на те, щоб збагатити й урізноманітнити емоційний досвід дитини, допомогти їй оволодіти елементарними діями самоконтролю. Матері потрібно пояснити, що поліпшення стану дитини залежить не тільки від спеціального лікування, якщо таке потрібно, але значною мірою від доброго, спокійного та послідовного ставлення до неї.
Батькам гіперактивних дітей доцільно дати рекомендації:
1. У своєму спілкуванні з дитиною підтримуйте позитивну установку. Хваліть її в кожному випадку, коли вона цього заслуговує, підкреслюйте успіхи. Це допомагає зміцнити впевненість дитини у власних силах.
2. Уникайте повторення слів «ні» та «не можна».
3. Говоріть стримано, спокійно, м’яко.
4. Давайте дитині тільки одне завдання на певний відрізок часу, щоб вона могла його завершити.
5. Для підкріплення усних інструкцій використовуйте зорову стимуляцію.
6. Заохочуйте дитину діяльністю, що вимагає концентрації уваги (наприклад, робота з кубиками, розфарбовування, читання).
7. Підтримуйте вдома чіткий розпорядок дня. Час прийому їжі, виконання домашніх завдань і сну щодня має відповідати цьому розпорядку.
8. Уникайте скупчення людей. Перебування у великих магазинах, на ринках втомлює дитину.
9. Під час ігор обмежуйте дитину лише одним партнером. Уникайте гучних, неспокійних приятелів.
10. Оберігайте дитину від стомлення, оскільки воно призводить до зниження самоконтролю й наростання гіперактивності.
11. Давайте дитині можливість витрачати надлишкову енергію. Корисна щоденна фізична активність на свіжому повітрі – тривалі прогулянки, біг, спортивні заняття.
12. Пам’ятайте про те, що притаманна дітям із синдромом дефіциту уваги гіперактивність хоча й неминуча, але може утримуватися під розумним контролем за допомогою вищевказаних заходів.
У корекційній роботі з проблеми гіперактивності повинна брати участь команда: психолог, педагог, лікар, сама гіперактивна дитина та її батьки відразу, тому що тільки комплексний підхід здатний допомогти дитині та її сім’ї. Організуючи допомогу гіперактивним дітям та їхнім батькам, важливо залучати до співпраці педагогів – вихователів, учителів. Це дозволяє нормалізувати взаємини педагога з «важкою» дитиною та її батьками, допомагає дитині досягати вищих результатів на заняттях, у навчанні.
