Вчителям – вчитись. Як працює гімназія у Берегові

Ви уявіть, скільки пар ніг заходило до цієї школи, якщо навіть сходи прогнулись”, – показує мені вм’ятину на порозі Берегівської гімназії, що на Закарпатті, директор Володимир Кенийз.

Будівля гімназії – це пам’ятка архітектури. У коридорі висить табличка угорською мовою. Володимир перекладає напис – йдеться про засновників гімназії. Будівля настільки велика, що в одному приміщенні розташовані дві школи. Нам – по коридору праворуч. Бо ліворуч – інша школа. Нині тільки у гімназії навчається 287 дітей.

Пан Володимир – історик, а тому не може не зупинитись на історії гімназії.

Будівля будувалась як гімназія на замовлення громади Берегова наприкінці ХІХ століття. Бо тривалий час, щоб здобути середню освіту, учні змушені були їхати до Дебрецена (Угорщина) або Львова. До 1919 року тут викладали угорською мовою. Далі – чеський уряд надав можливість дітям навчатися українською.

Так було до 1938 року. Згодом українське відділення гімназії переїхало до села Білки, що на Іршавщині, а угорська мова викладання залишилась до 1945 року. Тільки у 1995 році тут знову утворили гімназію. Зараз Берегівська гімназія – одна з небагатьох україномовних шкіл у місті.

Журналістка “Нової української школи” поговорила з директором та вчителями про те, чи важко ділити приміщення з іншою школою, наскільки важливо брати участь в освітніх проєктах, навіщо вчителям навчатись та як співпрацювати з батьками, громадою та владою.

КОНКУРУВАТИ В ОСВІТІ СТАЛО ВАЖЧЕ

“Якщо ви бачили охорону біля входу – це не моя, а першої школи. Там батьки винайняли охорону, щоб діти не бігали. Я туди не втручаюсь, бо в нас – відкрита система. До мене можна зайти будь-коли”, – каже пан Володимир.

Володимир Кенийз, директор

А ще зізнається, що конкурувати за учнів стає важче. Тому, окрім саморозвитку і навчання, участь у проєктах для Берегівської гімназії – це можливість виглядати добре, мати, що запропонувати учням, відрізнятись від інших шкіл.

Оскільки в гімназії немає початкової ланки, батьки часто віддають дітей у 1-4-ті класи до першої школи в іншому крилі – щоб потім перевести дітей до гімназії. Однак, пояснює директор, за 4 роки і батьки, і діти звикають і залишаються там.

Тоді директор і зрозумів: треба щось робити. Перший проєкт, в якому гімназія взяла участь, був від фонду “Відродження”. Завдяки йому ще в 90-х гімназія поповнила бібліотеку. Останній великий проєкт “Школа як осередок соціальної згуртованості та стійкості в громаді” – від Британської Ради.

Learning Hub

Тепер у школі є Learning Hub, де учні навчаються, займаються англійською та навіть фотографуються. Фотозона тут виникла тоді, коли працівники школи, випускники та діти розмалювали стіну в хабі. Тепер, жартують вчителі, у гімназії немає жодної людини, яка не сфотографувалася біля британської телефонної будки.

Також у Learning Hub відбуваються тренінги для вчителів англійської мови Берегова. Їх проводить учителька англійської мови Марія Кіз-Богачова – ділиться досвідом, який отримала на тренінгах у Києві. Також учителі можуть користуватись навчальною літературою, яку надала Британська Рада. З цими книжками на високому рівні можна охопити всі шкільні рівні англійської – від А1 до В2. Їх можна використовувати не тільки для навчання, а й для читання і розвитку мовної компетентності поза уроками.

“Нас часто запитую діти й учителі з інших шкіл, чи можна взяти книжки додому. Я завжди кажу: “Беріть, вони – для того, аби ми користувалися”. Ми просто реєструємо їх і, в разі чого, просимо повернути. Також ми отримали багато літератури з методики викладання англійської мови. Вчителі початкової ланки брали книжки партіями, аби копіювати для свого використання. Кажуть, це безцінно”, – ділиться пані Марія.

Пані Марія каже, що на зустрічі приходить різна кількість вчителів. Буває, троє, а буває – двадцятеро.

“Звичайні методичні об’єднання ми тепер замінили на навчання TAG (teacher activity group). На цих зустрічах ми розбираємо цікаві методики занять – практика і користь від цього значно більша”, – каже вчителька.

До прикладу, нещодавно у TAG було заняття, на якому вчителі розбирали, у чому різниця між “activator” і “warming up activities”. Бо це – різні види діяльності на уроці. Останнє – це введення в англомовну атмосферу, яке не має бути пов’язаним з темою уроку, але має зацікавити дітей і бути коротким. Це можуть бути ігри жартівливого типу. Після таких активностей вчителі пробують застосовувати їх на уроках, а потім діляться досвідом на TAG.

А ще гімназія співпрацює із Корпусом Миру США – тут уже тричі приймали волонтерів із різних країн, які навчали англійської не тільки учнів, а і громаду. В листопаді з Берегова поїхала Емілі, яка була тут 2 роки. Вона допомогла гімназії із підручниками.

“Уявіть, вона кинула клич, і в США для нас зібрали гроші. Так ми закупили кембриджські підручники та робочі зошити з 5 до 12 класу. Нам трохи бракувало коштів, і виникла ідея попросити допомоги в батьків. Але я порадився з мером, і він сказав, що батьки не мають цього робити. Відтак, мерія доклала суму, якої бракувало. Так з владою і співпрацюємо”, – розповідає директор.

Пані Марія показує підручники та зошити з англійської. В одному помічаю фото Святослава Вакарчука та Руслани. Виявляється, є й адаптовані для України додатки.

Донедавна у школі по суботах можна було вчити чеську. Це – умови співпраці із чеським краєм Височина. Кілька разів за проєктом відбувалися обміни – чеські учні приїжджали вчитись до берегівської гімназії, а гімназисти – до Чехії. Також чехи допомогли змінити частину вікон у гімназії і зробити ремонт. Нині проєкт довелося призупинили, бо студентка з Ужгорода, яка навчала учнів гімназії, переїхала до Німеччини.

А ще два роки поспіль у школі влаштовують табір GoGlobal. Минулоріч сюди приїжджали волонтери з Пакистану та Італії. Вони навчали дітей англійської, розповідали про свої побут та традиції.

ЯК ГІМНАЗІЯ СПІВПРАЦЮЄ З БАТЬКАМИ ТА ВЛАДОЮ

Двері гімназії відкриті для всіх, а щорічно проводять три великих заходи. Перший – День гімназії, коли у травні на спільне свято збирається вся гімназійна родина. Родиною тут називають батьків, учнів та вчителів.

Далі – загальногімназійний урок. Тоді гімназія обирає тему, до розробки уроку залучають батьків, дітей та експертів, які можуть про це розповісти. Потім у будинку культури проводять урок для всіх. Уже проводили урок про Чорнобиль, об’єднаний урок фізики та хімії, на якому фахівці розповідали про найцікавіші відкриття вчених, урок про Коцюбинського та “Тіні забутих предків”, на якому вчителі з батьками грали ролі з твору.

І третя подія – День відкритих дверей на свято Масляної. Тоді до гімназії запрошують усіх охочих. Вони можуть відвідати уроки, майстер-класи, зустрітися з учителями та дирекцією. Як правило, на свято приходять майбутні гімназисти. Подія закінчується грою із фольклорними елементами, усі разом печуть млинці та запалюють вогнище у сквері навпроти школи.

До слова, директор домовився з міською владою, що сквер закріплять за гімназією. Тут хочуть створити відкритий клас. За хорошої погоди вчителі беруть ковдри і проводять тут уроки – тепер гімназія створить для цього умови. До того ж, міська влада планує побудувати тут скейт-майданчик. На це вже збирають гроші.

Загалом, за словами директора, міська влада завжди готова підтримати гімназію. Так, допомогли зробити ремонт у коридорах, замінили деякі вікна та меблі. Також мерія запрошує учнів шкіл Берегова безкоштовно кататися на місцевому катку. Минулоріч так було з лижними доріжками. До того ж, у місті та прибічних селах курсує автобус, який возить дітей до школи. Хоча в Берегові немає міських автобусів.

Оскільки у школі навчаються 40% дітей, які доїжджають з інших населених пунктів, батьки обладнали класи шафами. Тут діти залишають спортивну форму та книжки, які не потрібні для домашніх завдань.

А от для розвитку спортивних навичок на базі гімназії 2 роки тому відродили рух пластунів. Тепер тут є невеличкий загін “Рій”. Школа хоче, аби до “Пласту” долучались інші команди, участь беруть і батьки. До прикладу, одна з мам готується стати ройовою та їздить із командою школярів на вишколи. Директор каже, що батьки, учителі, діти, громада міста та влада взаємно впливають одне на одного. Це і є гімназійна родина.

“Така співпраця важлива, бо варто знати, чого від нас чекають з усіх боків, – говорить пан Володимир. – До прикладу, недавно я дізнався, що батьки хочуть переобладнати туалети. Якби вони не підняли це питання, то я б до цього не додумався, адже ми так звикли, що є інші проблеми”.

“Я ВІДКРИВ У СОБІ ТЕ, В ЧОМУ РАНІШЕ КОМПЛЕКСУВАВ”

Учителі Берегівської гімназії також їздили в Київ на тренінг із фасилітації  за проєктом “Активні громадяни”, що проводила Британська Рада. Окрім учительки хімії, педагога-організатора та вчительки англійської, туди їздив і директор. Каже, цьому методу в гімназії тільки вчаться, але стиль роботи вже змінився.

“Я говорив своїм колегам: “Тут стільки цікавого і того, що нам треба. Ми вже не раз говорили про це, але треба було нарешті почати реалізовувати”. Найкращий урок, який ми винесли, – що треба бути демократичними в роботі.

До прикладу, я один із затятих противників того, щоб забороняти учням користуватися гаджетами на уроках (під час тренінгу була фасилітація на цю тему – ред.). По-перше, дитина вийде зі школи – “залізе” в телефон і буде там “сидіти”, можливо, навіть більше часу, ніж користувалася б ним на уроці”, – говорить пан Володимир.

Натомість, директор переконаний, що гаджети можна використовувати на уроці. До прикладу, під час уроку з історії треба знайти якийсь термін. Пан Володимир вважає, що учні швидше знайдуть його в Google, а не в підручнику. Чому б тоді цим не користуватися?

“Також нині я пробую проводити на уроках гру. Наприклад, на правознавстві ставлю запитання “Що таке демократія?”. Діти мають сказати короткі вислови, ми формуємо хмару і записуємо їх туди. У такий спосіб формуємо термін.

А ще в мене змінилось спілкування з дітьми. Замість того, щоб казати: “Добрий день, встали”, коли заходжу до класу, я кажу: “Привіт, як справи?”. Діти не бояться йти до мого кабінету, бо я стараюсь не стільки гримати, скільки моралізувати, зачепити совість”.

Директор вважає так: якщо вчитель – відкритий, то і учень стає відкритішим. Якщо вчитель не лякається телефону, то діти відчувають, що вчитель іде в ногу з часом. Каже, учні – це таке собі відображення вчителів.

ЯК ЗНАЙТИ ПІДХІД ДО УЧНІВ

Пан Володимир розповідає, що вчителі стали впевненішими після тренінгу з фасилітації за проєктом “Активні громадяни”. А він відкрив у собі те, що може робити більше для учнів. Так, директор показує мені відео, як танцює в колі вчителів на тренінгу. Тепер, сміється, може і на уроці станцювати, якщо буде нагода.

А ще в гімназії відходять від формату традиційних педрад. Замість них – тренінги. Вчителі діляться з колегами, що дізнались на освітніх подіях. До тренінгів залучають шкільного психолога, виписують проблему і обговорюють її.

Вчителі, каже директор, ставляться до таких педрад краще, ніж до формальних, і навіть не дивляться на час. Однак у Закарпатській області, як і в інших прикордонних регіонах, є інша проблема: діти не мають мотивації навчатись.

“Якось я їхав додому з Мукачева, ми спілкувались з водієм автобуса. Він каже, що часом не виїжджає на рейс, бо вранці буває 6-8 пасажирів – так невигідно їхати. Раніше, говорить, їхали студенти, нині – менше. Розумієте, люди тут можуть 6 років вчитись на медичному, а потім поїдуть працювати на заводі до Будапешта, бо їм там більше платитимуть.

А ще я бачив при в’їзді в Ужгород банер: “Ужгородська швейна фабрика прийме на роботу учнів-швачок і закрійників на зарплату 8 тисяч. Харчування, довіз і одяг забезпечуємо”. І це було 2 роки тому”, – з сумом розповідає директор.

Тому, за словами пана Володимира, вчителі постійно мають себе запитувати: як знайти підхід до учнів? Каже, з одного боку, в минулому правило “я сказав – ти зробив” було простішим для використання. Але з теперішніми дітьми це не працює, бо думка дитини – важлива.

А поки ми гуляємо гімназією і директор обіцяє показати таким спортзал, якого ми ніколи не бачили, зустрічаємо учнів. Діти залюбки вітаються з директором, дехто з хлопців підходить, аби потиснути директорові руку. Пан Володимир розказує, що вчитель фізкультури вчора захворів, а учень, чуючи це, іронічно каже:

“Ми так чекали вчора на фізкультуру”.

“Ви плакали?”, – ще більш іронічно запитує директор.

“Так, заливалися”, – сміється шестикласник.

Обоє сміються, директор обіймає Павла. А ми розуміємо, про яку відкритість, безстрашність та вимогливість теперішнього покоління говорив пан Володимир.

Спортзал

До слова, спортзал у гімназії – справді унікальний. Тут є балкони, які колись використовували, щоб спостерігати за змаганнями. А ще – підвісні світильники з місцями для свічок. Директор пригадує, як під час його навчання підлогу у спортзалі натирали мастикою. Тоді діти не брали спортивне взуття, аби в шкарпетках їздити підлогою – як на ковзанці.

Також директор показує нам лабораторію фізичного кабінету, меблі в якому – ще з часів Франца-Йосифа ІІ.

“Ми тебе врятували?”, – запитує директор в учениці, яка відповідає на уроці фізики біля дошки, коли ми заходимо.

“Так”, – сміючись, дякує учениця.

Клас фізики – аудиторного типу. Шафи та частина приладів – ще з часів побудови гімназії. Приміщення навіть пахне так, як в історичному музеї.

“Частину приладів нам подарували угорці. А під час GoCamp волонтерка Джулія з Італії організувала доброчинну акцію для збору коштів, аби оновити обладнання. Вона сама виявила бажання та просила скласти список того, що нам треба. Ми ж замовили дещо для кабінетів біології, фізики та англійської. Їй вдалося зібрати солідну суму. Нині ми співпрацюємо з нею через громадську організацію”, – ділиться пані Марія, вчителька англійської.

Виходимо зі школи. Директор показує нам символічне для гімназії дерево – платан. Він росте з часу заснування гімназії. Ще перші гімназисти мали звичку збиратись навколо цього дерева. Продовжують традицію і теперішні гімназисти. А учнівське самоврядування так і називається “Платан”.

По закінченні кожного навчального року, випускники пов’язують стрічку навколо платана, а дирекція знімає та зберігає. Нещодавно тут висадили алею молодих платанів. А гімназисти вирішили доглядати за нею – самотужки обкопують та поливають дерева, бо ті потребують багато води. А ще біля школи директор хоче зробити стоянку для велосипедів, бо їх тут і так багато.

Я ж розумію, що для успішної школи важливо, щоб уся “гімназійна родина” опікувалась атмосферою, гармонійним простором навколо і бажанням учнів навчатись. Директор підхоплює мої думки:

“Я завжди кажу так: хто не хоче вчитись, у школі може більше не працювати”.

За матеріалами сайту Нова українська школа